(Родился в 1942 г.)
Играл в клубах «Спортинг Лоренсу-Маркиш» (Мозамбик), «Бенфика»,
«Бейра-Мар», «Томар» (Португалия), «Род-Айленд оушнерс», «Бостон минитмен»,
«Лас-Вегас квиксилвер», «Нью-Джерси американз» (США),
«Монтеррей» (Мексика), «Торонто метрос» (Канада).
В 1961–1969 годах играл в сборной Португалии, провел 64 матча.
Мир знает великого футболиста только как Эйсебио, однако его полное имя втрое длиннее. Когда он только-только начинал играть, никому и в голову не приходило величать полуграмотного негритянского паренька Эйсебио да Сильвой Ферейрой, — тем более что начинал он в далекой африканской глуши. А поскольку в большой футбол он ворвался совсем юным, то так и остался для всех просто Эйсебио.
Родина Эйсебио — Мозамбик, страна на африканском побережье, лежащая напротив Мадагаскара. Еще в XVIII веке эти благодатные места стали колонией Португалии. Так продолжалось и в годы юности Эйсебио, родившегося в нищей семье, где кроме него самого были еще восемь сыновей. Однако в середине XX века португальцы вывозили в метрополию уже не только золото и слоновую кость, но и талантливых черных футболистов, игра которых приносила ведущим клубам Португалии огромные доходы.
Африканський континент в очах світової спільноти має вигляд якоїсь відсталої та проблемної території. Нескінченні громадянські війни, дика бідність населення, відсутність базової освіти у більшості країн, смертельні хвороби – усе це створює вражаюче негативний імідж чорному материку. Зважаючи на всі ці обставини, по неволі захоплюєшся людьми, які всупереч обставинам знаходять шлях нагору. Одним із цих шляхів, хоч і не таким протоптаним як у Латинській Америці, є футбол. Ця історія про ліберійського хлопця, який вирішив шукати кращої долі, граючи в улюблену гру.
Граючого за камерунський клуб Джорджа Веа помітив тодішній головний тренер місцевої національної збірної з футболу Клод Леруа, який порекомендував хлопця своєму товаришу – головному тренеру французького «Монако» Арсену Венгеру. Так майбутня африканська легенда 1988-го року потрапив до Європи в руки відомого талантовідкривача. Мсьє Арсен одразу розгледів непересічний футбольний дар ліберійця, але справедливо відзначив відсутність футбольної школи та дисципліни у Джорджа. Насправді, нашому герою дуже пощастило з тим, що він потрапив саме в «Монако» - крім Венгера, який серйозно займався тактичною та ігровою виучкою Веа, його опікунством в команді та в побуті зайнявся тодішній гравець монегасків Ґлен Ходл. Можна з впевненістю сказати, що саме в «Монако» Джордж отримав те, чого йому бракувало для підкорення найвищих футбольних вершин(окрім першого визнання гравцем року в Африці-1989 та звання володаря Кубка Франції-1991, звісно). Провівши в Монте-Карло чотири роки впевненого прогресу, африканець пішов на підвищення – в 1992-му він перебрався до французької столиці, грати за тамтешній «ПСЖ».
Паризька частина кар'єри Містера Джорджа(ще одне прізвисько футболіста) виявилась багатою на трофеї – за три роки він допоміг «Парі Сен-Жермену» здобути два Кубка Франції(1993, 1995), один Кубок французької ліги(1995) та одне чемпіонство(1993/1994). Також у 1994-у Джордж вдруге став кращим футболістом Африки. В ті роки Веа разом із Давідом Жинола утворювали грізний тандем форвардів. У Лізі Чемпіоні, у сезоні 94/95, ліберієць, забивши сім м'ячів, став найкращим бомбардиром головного клубного турніру Європи. Так Джордж заявив про себе на всю Європу.