Для того, чтобы написать статью, Вам необходимо зарегистрироваться на сайте

Вход

 

Бразилія подарувала світу немало легендарних футболістів. Але сьогодні я хотів би розповісти про Мануеля Франсиско дус Сантуса, більш відомого як Гаррінча (Ґаррінша). Його вважають найкращим правим нападником в історії. У Бразилії його називають другим найкращим гравцем після Пеле.

                  ГаррінчаГаррінча2


                      
  

Знаменитий футболіст народився 18 жовтня 1933 року в бідній багатодітній сім’ї. Мануель став п'ятою дитиною в домі нащадка індійців Амаро та афро-бразилійки Марії Кароліни. Мане прийшов у цей світ з багатьма вродженими вадами: косоокість, деформований хребет, зміщена кістка тазу та ще й ліва нога аж на 7 сантиметрів коротша за праву. Хірургічне втручання його не позбавило усіх хвороб, хоча й медики вважали за досягнення те, що хлопчик дістав можливість ходити.

У ранньому віці сім'я майбутньої футбольної зірки пережила дві трагедії: через голод і захворювання померли брат і сестра Мане. Аби вижити, працювали всією сім'єю. Батько Амаро дос Сантос працював охоронцем на заводі у Пау-Гранді. Мане ж був змушений збирати у лісі фрукти, найчастіше дикі банани, і продавати їх на ринку.

З 1941 року Мане пішов до школи. Утім, закінчив всього чотири класи, тому дуже погано читав і писав. Натомість за поганим прикладом батька-пияка, у дитини розвинувся потяг до міцних напоїв. У 4 роки Мане вперше спробував алкогольного напою, а з 10 постійно вживав пиво, кашасу (міцний алкогольний напій з цукрової тростини) й багато курив. Більшість вільного часу хлопець бігав з м'ячем та ловив маленьких пташок, яких у Бразилії називають «Ґаррінша». Малий також полюбляв імітувати їхній щебет, через що сестра одного разу сказала йому: "Ти ловиш стільки птахів, що й сам незабаром станеш «ґарріншею»". І він ним став — «пташине» прізвисько для хлопця прижилося.

                               Пташка "Гаррінча"

У червні 1949 року сім'ю дос Сантосів спіткало лихо: після чергових пологів підхопила інфекцію і померла Марія Кароліна, мати Мануела. Її смерть стала великим шоком для 16-річного сина. По смерті дружини батько Амаро почав жити з вдовою Сісилією. Мачуха виявилась добрим вихователем і окрім двох своїх дітей, займалася вихованням і дітей чоловіка.

Тоді 19 листопада 1949 року Мане взявся за серйозну роботу. Того дня він влаштувався на текстильну фабрику помічником прядильника. На новій роботі хлопець познайомився з колегами Свінгом та Пінселом і став їхнім другом на все життя. Та на жаль, ці стосунки трималися на спільній прихильності до алкогольних напоїв.

Пиятика не завадила молодому бразильцеві займатися футболом — він виступав за «Пау-Ґранді» дитячу команду своєї фабрики. Про його гру у той час відомо не надто багато, та коли хлопця звільнили з роботи через лінь, голова команди «Пау-Ґранді» добився поновлення Мане на фабриці.

На відміну від голови, стосунки з тренером Карлосом Пінту у Гаррінчі не склалися. Коуч не бажав запрошувати гравця у головну команду. І Мане з 1951 року паралелньо почав виступати за інші команди округу — «Серрано» та «Крузейро ду Сул». У першому ж матчі за «Крузейро ду Сул» він забив кілька голів, а команда розгромила суперника з рахунком 8:1. Тоді нападник почав отримувати і свої перші гроші як футболіст, по 30 крузейро за матч.

Приблизно тоді ж, у 1951 році Карлос Пінту дав завдання, аби Мане грав на правому фланзі у нападі, а не під форвардами. Причина полягала в тому, що звична для гравця позиція була зайнята іншим футболістом. Вочевидь, зміна дала позитивно вплинула на гру Гаррінчі, того ж сезону він став найкращим футболістом свого округу.

У одному з матчів «Пау-Ґранді» грало на виїзді з командою «Раїс-де-Серра». Гаррінча зробив ривок зі свого штрафного майданчика, добіг до чужого, обвів на шляху півкоманди суперника і віддав гольовий пас на партнера. Через кілька хвилин після забитого голу один з суперників зі злості грубо зіграв проти Мане. Що цікаво, за такі дії його засвистали власні вболівальники. До кінця тієї гри Гаррінчу вже ніхто навмисне не збивав, а його команда виграла 6:0.

Після вдалих виступів за аматорські команди Мане захотіли бачити у своїх складах найбільші бразильські клуби з міста Ріо-де-Жанейро. Він навіть пройшов медогляди у таборах «Фламенго» та «Флуміненсе». Однак навіть до тренувального процесу справа не дійшла. Керівників налякала різна довжина ніг футболіста. Так само невдача спіткала молодого нападника у «Васко да Гама». З ним не уклали угоду через те, що прийшов босий на тренування. Наостанок представники клубу «Сан-Крістован» після перегляду можливостей Гаррінчі попросили його зачекати до наступного дня. Та Мане не мав де переночувати, а на вокзалі боявся, тому повернувся додому. Наступного ж дня вирішив нікуди не їхати.

У 1953 році гру Гаррінчі побачив Араті, екс-гравець «Ботафогу», а на той час — суддя в аматорській лізі. Вже 13 березня Араті придбав для Мане форму й бутси, а тоді разом з президентом «Пау-Ґранді» повів його до тренера Жентілу Кардозо. Та тренера того дня не було. Замість нього з футболістами займався його син Кардозо Ньютон. Він жодних рішень приймати не міг і спроба Мане вийшла знову невдала.

Однак 13 червня1953 року він пройшов медогляд у «Ботафогу» й дістав допуск до тренувань дорослої команди. Аби переглянути нового гравця у суперники йому тренер обрав славетного на той час захисника збірної БразиліїНілтона Сантоса. З невимушеною легкістю Гаррінча тричі обвів відомого оборонця одним і тим же фінтом. При тому прокидав м'яча поміж ніг Нілтону Сантосу. Своєю майстерністю Мане так вразив суперника, що той став опікуватись Гаррінчею і добився його появи у дорослому футболі.

Одразу по закінченні тренування Нілтон підійшов до тренера Жентілу Кардозо й заявив йому: «Якщо цей парубок опиниться в іншому клубі, я не зможу спокійно спати. Коли ж він закріпиться у нашому клубі, тоді ночами не спатимуть захисники інших команд».

Після цих слів тренерський штаб через 20 хвилин знову оглянув майстерність Мане і коуч з фізичної підготовки Пауло Амарал оголосив власний вердикт: «Гравець продемонстрував чудову майстерність. У його грі є всього лиш одна вада: він занадто часто використовує дриблінг».

Перехід Мане з «Пау-Ґранді» обійшовся «Ботафогу» всього лише у 500 крузейро. 21 червня1953 року відбувся дебют Гаррінчі у складі нової команди. Це був товариський матч «Ботафогу» з «Амаралом» і команда Мане перемогла суперника з рахунком 1:0. 30 червня Мане звільнився з текстильної фабрики і відтепер почав футболом заробляти на життя.

У наступному матчі дублів «Ботафогу» з «Сан-Крістованом», який відбувся 30 червня, Гаррінча продемонстрував свої гольові здібності: тричі відзначився у воротах суперника. А 19 липня вже у грі головної команди «Ботафогу» проти «Бонсусессо» Мане забив перші офіційні три голи. Перший з них був забитий з одинадцятиметрового стандарту, а у підсумку «Ботафогу» перемогло 6:3. Наступного дня на передовиці бразильської газети «О Ґлобо» був заголовок «Ґаулічо завоював «Ботафогу».

Того сезону Мане ще тричі відзначався хет-триками у воротах суперників. І хоча й футболіст почав грати за свою команду посеред сезону, на відміну від суперників, але у підсумковому заліку зайняв друге у змаганні бомбардирів. У 26 матчах талановитий нападник забив 20 голів. А його «Ботафогу» зайняло третє місце у чемпіонаті штату Ріо-де-Жанейро.

У 1955 році Гаррінча провів за «Ботафогу» 53 матчі й відзначився 22 голами. Здавалось би, все прекрасно, але 17 з забитих м'ячів нападник провів у товариських іграх.

Перед розіграшем наступного чемпіонату «Ботафогу» підсилило атакувальну ланку своєї команди. Прийшов центральний нападник Пауло Валентім і Куарентінья. А ще через два роки до «Ботафогу» приєднались Маріо Загалло, Амарілдо та воротар Манґо. У 1957 році головним тренером команди став спортивний журналіст Жоан Салданья. Він відкрив нові можливості для Гаррінчі й дав йому місце «вільного художника» на футбольному полі. Тренер заборонив футболістам зміщуватись на правий фланг, а повністю віддав його до повноважень Мане.

Результати не забарилися: «Ботафогу» виграла чемпіонат. А у фіналі команда обіграла «Флуміненсе» з рахунком 6:2. Цю гру можна назвати бенефісом Гаррінчі, бо він був найкращим гравцем у складі обох команд і зробив чотири гольові передачі. У підсумку Мане став найкращим футболістом чемпіонату 1957 року.

1958 рік запам'ятався матчем у Мексиці з аргентинським«Рівер Плейт». Гаррінча у тому матчі настільки сподобався місцевій публіці, що кожен його прохід флангом мексиканці супроводжували вигуком «Оле!». Згодом він став традиційним футбольним вигуком схвалення у іспаномовних державах.

Перший матч за збірну Мане провів 18 вересня1955 року проти Чилі. До складу його взяв бразильський тренер-новатор Вісенте Феола, який прийшов у команду після її провального виступі на чемпіонаті світу 1954 року. На першому своєму турнірі — чемпіонаті Південної Америки Мане провів всього два матчі, бо тренер Вісенте Феола довіряв позицію не йому, а Жоелу. Тому у матчах зі збірними Колумбії та Еквадору Гаррінча з'являвся на полі лише внаслідок заміни. На наступних двох турнірах за участю збірної Бразилії — Кубок Рока й Освалдо Круза. Тренер Феола ніяк не міг змиритися з недисциплінованістю Гаррінчі, а також з тим, що він надто часто використовував дриблінг.

Завоювати місце у складі нападник зумів тільки під час відбору на Чемпіонат світу 1958 року. Гаррінча вийшов у першому матчі з перуанцями на незвичній для себе позиції лівого форварда на зміну травмованому Пеле. Футболіст показав себе дуже добре, хоча й гра завершилася внічию — 1:1. У матчі-відповіді Мане знову вийшов у стартовому складі, але вже на рідному правому фланзі. І саме після порушення правил на Гаррінчі інший бразилець — Діді забив єдиний гол у зустрічі. Тому наступного дня одна з бразильських газет написала: «Гаррінча та Діді відкривають двері для своєї команди на чемпіонат до Швеції».

Перед початком фінальної частини Чемпіонату усі гравці збірної Бразилії пройшли психологічний тест у тамтешнього відомого доктора Карвальяеса. Гаррінча, як і його колега в лінії нападу Пеле, віднісся до цього тестування жартома. Зокрема він нібито не зміг відрізнити горизонтальну лінію від вертикальної. Натомість доктор жарту не зрозумів і констатував, що Мане — недорозвинений і його ні в якому разі не можна брати до Швеції.

Тренер був іншої думки, а Гаррінча віддячив йому за довір'я вже у товариських матчах. У першому з них — проти «Корінтіанс», бразильська збірна перемогла 5:0, а правий нападник у її складі забив перші два голи. У наступній товариській грі з італійською «Фіорентиною» Мане забив один з найпам'ятніших своїх голів. Він обвів по черзі трьох захисників й воротаря Джуліано Сарті. Після того бразилець постояв на лінії воріт, дочекався, коли підбіжить ще один захисник Роботті, обвів його і забив гол. При цьому Мане так накрутив голову останньому захиснику воріт, що у того закрутилася голова і він був змушений вхопитися за штангу, аби не впасти. Таке знущання, як не дивно, викликало обурення з боку капітана бразильців Белліні. Йшлося навіть про те, що Гаррінчу можуть не взяти на Чемпіонат. Однак у потрібний момент на захист футболіста виступив Пауло Амарал.

На самому Чемпіонаті Гаррінча, як і Пеле, пропустив перші дві гри з Англією та Австрією. Своє бачення на обох гравців мав тренер Феола. Тому Гаррінча вийшов у основі тільки на третій матч зі збірною СРСР. На першій же хвилині Мане потрапив у перекладину, після того як обіграв трьох радянських футболістів Войнова, Кузнєцова й Крижевського. За хвилину у неї ж влучив Пеле, а на третій хвилині після пасу правого нападника Бразилії гол забив Вава. Французький журналіст-коментатор Ґабріель Анно охарактеризував початок гри як «три найкращі хвилини в історії футболу». У другому таймі бразильці закріпили перевагу другим голом, а передачу знову віддав Гаррінча. Через багато років після тієї гри учасник матчу, радянський футболіст Віктор Царьов сказав про гру Мане: «Та його збити було неможливо, вже не кажучи про те, аби «чисто» відібрати м'яча».

У чвертьфіналі бразильці обіграли Уельс, а у півфіналі — французів. У останньому матчі Гаррінча забив гол та його через офсайд не зафіксував рефері. У фінальній грі турніну проти шведів Мане був одним з найактивніших на полі й двічі після його проходів правим флангом бразильці забивали голи. Вони ж і святкували перемогу. А Гаррінча ввійшов до символічної збірної цього Чемпіонату. По поверненні до рідного містечка Пау-Ґранді чемпіон світу зайшов до місцевої кнайпи і викупив борги усіх відвідувачів.

                                Перемога на чемпіонаті 1958 року

На хвилі успіху 1962 року «Ботафогу» виграв і Турнір Ріо-Сан-Паулу. У фіналі клуб обіграв «Палмейрас» 3:1. Того ж року Мане з командою здобув третє чемпіонство свого штату. Перед фінальною грою з «Фламенго» Гаррінча посперечався з друзями на два ящики пива, що «Ботафогу» переможе суперників з рахунком 3:0. Так і сталося. А три голи «зробив» сам Мане: два забив, а третього після його прострілу вкотив до воріт гравець «Фламенго». Того чемпіонату Гаррінча став найкращим гравцем року у всій Бразилії і як винагороду отримав вітчизняну автівку марки Simca Chambord.

Успіх чекав на футболіста і на міжнародній арені. Бо ж того року проходив Чемпіонат світу в Чилі. Хоча перед цим Гаррінча не «виблискував» грою за збірну, однак на турнір тренер його взяв. І талановитий нападник у потрібний момент його не підвів. У вирішальному матчі за вхід з групи з іспанцями, за 10 хвилин до завершеня гри Мане пройшов флангом й віддав точний пас на колегу, який добив м'яча у ворота. Бразильці перемогли 2:1 і вийшли до плей-оф. У чвертьфіналі завдяки двом голам Гаррінчі вони перемогли англійців 3:1, а згодом після дублю Мане здолали господарів чилійців.

У тій грі Мане вдарив суперника Рохаса. Хоча він і вибачився за цей вчинок й помирився з чилійцем, але суддя з Перу Артуро Ямасакі все одно вилучив нападника. Коли Гаррінча повертався до роздягальні, хтось з вболівальників кинув у нього пляшку й потрапив гравцеві в голову. Ймовірно цей факт, а можливо і звернення бразильського прем'єр-міністра посприяло тому, що дисциплінарна комісія вперше в історії чемпіонатів світу зняла дискваліфікацію. У фінальній грі бразильці здолали збірну Чехословаччини. А Гаррінча став найкращим футболістом чемпіонатом і одним з найкращих бомбардирів.

По поверненні до Бразилії лікарі стали радити Гаррінчі зробити операцію. Але він вкотре відмовився. Натомість через наполягання президента підписав новий контракт з «Ботафогу». Відповідно до його умов, гравець отримував премію тільки тоді коли виходив на поле. Гаррінча знову був вимушений грати з травмою. 29 вересня завдяки Магальянесу Лінсу та його товаришеві-лікарю, футболістові таки зробили операцію з видалення меніску. Та вона пройшла не так вдало, як планували медики й до кінця сезону Мане більше не виходив на поле, а тренувався індивідуально.

На початку 1965 року футболіст одужав від травми. Щоправда тренер більше не брав його в основний склад команди. У знак протесту футболіст перестав приходити на тренування й набрав 7 кілограмів зайвої ваги. 22 серпня Гаррінча забив останній гол за «Ботафогу» у грі з «Фламенго». Цей м'яч став єдиним і приніс перемогу команді Мане. 5 вересня Мане зіграв у фінальному матчі Кубка Ґуанабара. «Ботафогу» протистояв «Васко да Гама». На гру, насамперед Гаррінчі, прийшли подивитися аж 115 тисяч глядачів. Але нічого особливого нападник не продемонстрував, а його команда програла 0:3. 15 вересня Мане провів свій останній матч у футболці «Ботафогу». Після цього Гаррінча змінив 5 футбольних клубів, але ні в одному з них не продемонстрував такої гри, як в «Ботафогу».

18 грудня1973 року відбувся прощальний матч Гаррінчі. Збірна світу (у її складі був український радянський футболіст Володимир Онищенко) грала зі збірною Бразилії, за яку виступав і сам Мане. Подивитись на гру прийшло 131 555 глядачів, а на краю футбольного поля був напис: «Мане — радість народу». Перед початком гри усі її учсники взяли в коло Гаррінчу й подякували оплесками за всю кар'єру.

Нападник вийшов складі з перших хвилин і провів на полі половину першого тайму. Коли він йшов з поля, то раптово заплакав і швидко побіг до роздягальні. А бразильці в тому матчі перемогли 2:1 завдяки голам Луїса Перейри та Пеле.

Усі гроші, зароблені від матчу, були передані самому Гаррінчі. Він витратив їх на те, щоб розрахуватися з боргами, дати освіту дітям, купити новий будинок, машину, квартири своїм донькам і половину ресторану, в якому співала його дружина Ельза.

20 січня о 6 ранку одного з найкращих футболістів світу не стало. У висновку медиків записано, що Мануель помер через цироз печінки, затікання легенів і розлад нервової системи.

Похорон Гаррінчі відбувся на стадіоні «Маракана» за переповнених трибун. Труна його була обгорнута державним прапором Бразилії та стягом клубу «Ботафогу». Під час похоронної процесії з Ріо-де-Жанейро до Пау-Ґранді йшло 300 тисяч осіб. Поховано Мануеля на маленькому цвинтарі Раїз де Серра. У епітафії на його могилі написано: «Тут знайшов спокій той, хто був радістю для народу — Мане Гаррінча».

Ім'я легендарного нападника 20 грудня1983 року присвоєне стадіону у столиці держави — місті Бразиліа. Якраз рік перед тим, 25 грудня1982 року, Мане зіграв на цьому стадіоні 20 хвилин за місцеву команду «Планалтіна». У 2014 році ця арена «Естадіо Мане Гаррінча» прийматиме матчі фінального етапу Чемпіонату світу, що має пройти у Бразилії. 25 січня2010 року біля західної трибуни стадіону «Еженьяо», домашньої арени клубу «Ботафогу» встановлено 2,5-метрову скульптуру Гаррінчі авторства Едгара Дювів'єра.

У 1962 році про Мане знято документальну стрічку «Garrincha — Alegria do Povo» («Гаррінча — Радість народу»). Через 16 років був ще один фільм — «Мане Гаррінча», у якому йшлося про життя славного футболіста після завершення його кар'єри гравця. Третій фільм про гравця за мотивами книги Руя Кастро, вийшов у 2003 році під назвою «Garrincha — Estrela Solitária» («Гаррінча — самотня зірка»).

 

 Arsenal Barsa Bavaria DinamoJouveLiverpoolMilanMJUPSGRealRoma

Argentbig  Brazilbig  Englend  France big  Urugvaj Germania  Itali  Niderlandy  Portug  Spaine  Ukraine